Після другого поранення на запитання командира «Чи зможеш?», відповів: «Не можу, але піду» і повернувся в стрій.
Він служить у Збройних Силах України з весни 2017 року. Обрав шлях захисника Батьківщини, за прикладом свого батька, та з почуттям обов’язку перед Україною.
- Ми продовжуємо проект Героям слава. Сьогодні наш співрозмовник — старший навідник тернопільської артилерії на псевдо Біллі.
Піврічний контракт третій рік
Війна, як і життя, має свої світлі та темні моменти вважає наш Герой. Він знає про це не з чуток. Шість років — у лавах Збройних Сил України, численні бойові операції, і водночас — прості людські мрії та переживання.
— Моє псевдо Біллі, я сам із Волинської області, мені 26 років, — знайомиться з нами Біллі. — Вирішив піти служити, в першу чергу тому, що тато служив, а також і самому хотілося захищати Батьківщину.
У ЗСУ він уже шостий рік, упродовж цього часу виконував обов’язки у різних умовах — у час так званої антитерористичної операції та, звісно ж, повномасштабного вторгнення росії. У нього було два контракти: один трирічний і один піврічний, який затягнувся до теперішнього часу, адже у час війни усі контракти продовжуються автоматично.
Відео дня
За час своєї служби він досконало вивчив штатне озброєння підрозділу і зберіг свою рішучість та завзяття. За сміливість і самовідданість під час наступальної операції був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та медаллю Запорізької обласної ради «За розвиток Запорізького краю».
— Постійно проходив службу в тернопільському артилерійському підрозділі, — говорить він. — Кожен день на службі — це не просто робота. З цими людьми я пройшов крізь усе. Військова частина стала для мене другою домівкою, а побратими — другою родиною. Тут ми разом вчилися, разом працювали, і разом долали випробування.
Кожна влучена ціль — це радість
Розповідаючи про свій досвід в артилерії, Біллі зазначає, що тепер вона відрізняється новим озброєнням і підготовкою, а також завзяттям викорінити зло з України.
— Зараз усе набагато інтенсивніше, — характеризує свій бойовий досвід Біллі. — Кожна влучена ціль — це радість, але конкретних моментів не пригадаю. Кожен обстріл — страшний, але потрібно стримувати емоції, усе проходить на адреналіні.
Серед багатьох місць, де Біллі служив, він згадує Київ, Житомир, Авдіївку, Бахмут, Гуляйполе. Найважчими були перші дні в Києві, коли навіть не знали, звідки підступає ворог і скільки його.
— На Сході вразили місцеві — попри все, що відбувалося, вони трудилися на полях: навіть під обстрілами, не покидали своєї роботи, — пригадує. — Рятували врожай від вогню, та, зрештою, всім треба годувати сім’ї і якось виживати у цей непростий час.
«Тікати треба, тікати!»
Життя на передовій часто приносить непередбачувані виклики. Білі розповів про один із найважчих, коли від обстрілу постраждала тварина.
— Прилетіло неподалік від бліндажа. На наших очах загинув бідненький котик, якого ми назвали «Срочник«. Було нестерпно бачити його муки. Це війна — тут і радості, і болю вистачає… Через те ми більше не приручаємо тварин.
Жаху у війні достатньо, та, за словами співрозмовника, водночас і багато позитиву. Збалансовувати емоції допомагає гумор. Запитуємо про курйозні моменти. Святослав згадує одну фразу, яка залишилася в пам’яті під час обстрілу в бліндажі, коли він сказав (недослівно — прим. ред.): «Тікати треба, тікати!», і саме це попало у відео побратима, який фільмував прильоти.
— Дуже багато було гарних і прикольних моментів, — згадує він із посмішкою. — Звісно, війна — це страшно і важко, але навіть на передовій ми знаходили час для жартів і сміху. Побратими завжди підтримували одне одного, зберігали людяність, навіть у найтемніші дні. Ці моменти давали нам сили йти далі.
У дитинстві — малював
Він висловлює надію на швидке завершення війни, щоб Україна прокинулася від цього страшного сну. Основною метою військовослужбовця залишається захист Батьківщини та бажання йти слідами батька.
Тата згадує як веселу людину з великими вусами, як у Тараса Шевченка.
— Мати мені постійно каже, що я в нього вдався, — ділиться Біллі. — Батько працював трактористом і мав великий хист до малювання.
У дитинстві наш співрозмовник також мав художні здібності, але покинув це заняття.
Запитуємо про омріяні у дитинстві професії.
— Мріяв стати космонавтом, — лаконічно відповідає, посміхаючись.
Команда — це все
Сьогодні ж його прагнення — це жага до Перемоги і точність виконання бойових завдань. Святослав розуміє, що війна потребує не лише індивідуальної відваги, але й злагоджених дій всієї команди.
— Командна робота — це все, — наголошує він. — Без побратимів нічого б не було, ані влучних пострілів, ані злагоджених дій. Кожен із нас розуміє, що працюємо не лише за себе, а й за інших. Якщо хтось десь не впорається, то вся операція під загрозою. Але коли є підтримка, коли знаєш, що поруч люди, на яких можна покластися, тоді все складеться. Ми всі тут, як одне ціле, одна команда, і це дійсно допомагає триматися, навіть у найскладніші моменти.
На прохання сказати щось читачам наш Герой звертається до українців зі словами Володимира Сосюри: «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди».
Що кажуть колеги по службі?
Навідник Біллі — один з найкращих в бригаді, — кажуть про нашого Героя побратими. Командир, який працює з Біллі з весни 2022-го року характеризує його як відважного, відповідального, точного: разив сотні різних цілей, брав участь у вирішальних контрнаступах — в напрямках, де найбільше просунулися наші війська. Біллі не належить до особливо ініціативних, але до усіх завдань відноситься дуже відповідально, чітко усвідомлює мету як спільної, так і особистої відповідальності.
— Виїхали ми якось на позицію, відпрацьовували цілі і почався артобстріл, — пригадує командир. — Треба було ховатися, всі полягали, а Біллі на ходу, в останню мить, зробив постріл і ми влучили в ціль! Це була наче сцена фільму.
Також вразило командира те, що Біллі після двох поранень доволі швидко повертався в стрій. Друге було значно серйозніше, потребувало віднови як фізичної, так і моральної, та на запитання «Чи зможеш?», відповів: «Не можу, але піду». Саме тоді, як пояснив нам командир, виставляли додаткові гармати і потрібні були навідники, а у нього наведення — відмінне.
Завдяки професійності Біллі вдалося відбити сотні штурмів, знищено десятки ворожих танків, гармат, масу особового складу.
— Наша гармата використана по другому колу ресурсу ствола,
— підсумовує командир, — роботи дуже багато, люди виснажені, тримаємося на вольових. Біллі ніколи не скаржиться, хоч знаємо, що йому нелегко — поранення не проходять безслідно. Якраз цим і мотивує побратимів — своєю незламністю.
Читайте також: Як кожен постріл змінює хід війни, — розповів молодий артилерист із Тернопільщини
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.